Тематичний напрям 1.

Тематичний напрям 1.

Геополітичний вектор України в сучасному світі 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ЄС ТА МС

Магда Євген Валерійович,

к.політ.наук, доцент

НТУУ «Київський політехнічний інститут» 

Проблема вибору вектору інтеграційних устремлінь є традиційно гострим питанням для українського суспільства. Національний інститут стратегічних досліджень приділив чмало уваги прогнозам та аналітичним оцінкам економічним та політичним перспективам інтеграції у ЄЕП та Митний союз чи у ЄС. Ми ж спробуємо закцентуватись виключно на енергетичному аспекті інтеграційних устремлінь України. Два на перший погляд антагоністичних вектори мають свої переваги. Втім, антагоністичність – то є лише перший погляд. Вибір одного із векторів не повинен виключати інтенсивної співпраці на протилежному напрямі. Стратегічною метою розвитку українського ПЕК є забезпечення та підтримка енергетичної безпеки держави та сталого економічного розвитку, підвищення ефективності споживання та використання енергоресурсів, зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище [1].

Загальновідомо, що в сучасних умовах говорити про енергетичну безпеку України не випадає. Низька ефективність виробництва палива і енергії з їх наступним транспортуванням та використанням в галузях господарства держави зумовлюють незадовільний стан енергозабезпечення. Зношеність технологічного обладнання об’єктів ПЕК призводить до перевитрат енергосировинних ресурсів, втрат енергії в місцевих електричних та теплових мережах, зниження ККД теплових станцій. Частка імпорту в постачанні ПЕР в Україну (близько 50 %) перебуває на середньоєвропейському рівні. При цьому варто зауважити високу монопольну залежність від імпорту нафти та газу (близько 70 %) та ядерного палива (100 %) з Росії. Труднощі з нарощуванням власного видобутку вугілля, нафти, газу та несприятливий баланс енергоспоживання (значна частка газу -близько 45 % в загальному споживанні порівняно із середньоєвропейським показником близько 22 % ) загострюють проблему енергетичної залежності [1]

В Енергетичній стратегії України до 2030 року Європа виступає в якості орієнтиру, навіть образу, саме у порівнянні з європейськими показниками\стандартами\вимогами визначається нинішній стан та перспективи розвитку вітчизняного ПЕК. Планується, зокрема, адаптація законодавства та технологічних стандартів до європейських норм, підвищення енергоефективності до рівня європейських країн, скорочення енергоємності ВВП до рівня провідних країн Європи шляхом впровадження заходів з ефективного виробництва, транспортування і споживання енергоносіїв.

Дотримання європейського вектору інтеграції може забезпечити кращі перспективи для вітчизняного енергетичного сектору. Мова йде про технологічні та інвестиційні ресурси, якими може скористатись Україна після проходження певних етапів євроінтеграційних процесів. Так, ця тема детально була розглянута В. Княжицьким (незалежний експерт, колишній Посол з особливих доручень з питань енергетичної безпеки МЗС України) на круглому столі «Загрози енергетичній безпеці України в умовах посилення конкуренції на глобальному і регіональному ринках енергетичних ресурсів», який відбувся 25 травня 2012 року. Зокрема, ним було наголошено на значному потенціалі для України у розширенні взаємовигідного співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) у рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства та необхідність виконання у зв’язку з цим зобов’язань відповідно до Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного співтовариства. Відзначено також і те, що вигідне геополітичне розташування України надає можливість синхронізувати роботу власної енергетичної системи з енергетичною системою ЄС; для забезпечення компенсації коливань у споживанні газу як в Україні, так і в прилеглих країнах ЄС та Туреччині необхідно використовувати унікальність українських підземних сховищ газу; для стабілізації цін на газ і диверсифікації його поставок в Україну доцільно опрацювати можливості реверсної роботи трубопровідної системи за напрямком ЄС­Україна [9].

Ключовою передумовою для розвитку українського промислового сектору має стати виразний акцент на енергоефективність та енергозаощадження, розробку нових, відновлювальних джерел енергії, який закріплений в Угоді про асоціацію, – на відміну від євразійської інтеграції, де йдеться про зниження цін на енергоносії за умов збереження нинішньої енергоємної і стратегічно безперспективної структури українського виробництва. Значний позитивний актив – стимулювання з боку ЄС екологічної спрямованості розвитку промислового потенціалу, зокрема у провідному для України металургійному секторі. [2]

Україна не володіє значними обсягами енергетичних ресурсів. Відтак, у Митному Союзі її потенційна ніша співставна з білоруською - транзитер та споживач енергоресурсів Росії та Казахстану за зниженими цінами. Преференційний доступ до енергетичних ресурсів може принести вигоди для підприємництва та держави, надто з огляду на критичний стан промисловості. Втім, очевидною є їх короткостроковість, адже витрати на виробництво енергоносіїв у Росії зростатимуть. Не меншою є й загроза «проїдання» заощаджених коштів.

Власне, у самій російській газовій галузі поступово сформувалися проблеми, глибина яких може призвести до системних порушень функціонування галузі і відносній втрати конкурентоспроможності.

Перша проблема пов'язана з тим, що найбільш основні газові родовища вже виснажені, і функції основних газодобувних районів переходять до нових газових родовищ з більш високими витратами видобутку. Відбувається необоротне вичерпання активної ресурсної бази [3]. Друга проблема - сучасний технічний стан газотранспортної та газорозподільних систем, ступінь зносу яких надто висока. Третя проблема - нераціональна структура споживання газу на внутрішньому ринку [4]. Наступна проблема - принципово неринкова модель газової галузі Росії, заснована на регульованих цінах на газ, надмірному адміністративному втручанні в діяльність галузі, значній кількості специфічних адміністративних бар'єрів для всіх суб'єктів газового ринку з широким застосуванням відомчої нормотворчості.

На тлі стагнації у сфері розвідки та розробки нових родовищ за умов вичерпання старих, туманності перспектив закінчення та прибуткової експлуатації газогонів в обхід України, «сланцевої революції» та складнощів у пошуках нових ринків, цілком імовірною видається можливість, що за рахунок України буде підтримуватись фінансова спроможність газової монополії, а також зовнішньополітична вага самої РФ.  Принцип «бери або плати», який вже оскаржений рядом країн, але все ще діє по відношенню до України, є яскравим тому підтвердженням. Також в оновленій редакції Енергетичної стратегії РФ проголошено “Російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою та Азією, а Росія – ключовим центром з його управління” [6]. У Програмі ефективного використання на системній основі зовнішньополітичних факторів з метою довгострокового розвитку Російської Федерації (2010р.) чітко сказано: “розглядати як стратегічне завдання участь Росії в експлуатації газотранспортної системи України” [7].

Наші прогнози підтверджує і аналітична записка Національного інституту стратегічних досліджень, у якій розроблено три потенційні сценарії розвитку подій – мʼяка інтеграція, жорстка інтеграція та збереження статусу кво (партнерство з країнами МС без входження до МС). Перші два варіанти передбачають зниження цін на енергоносії та тактичні переваги для українського бізнесу, натомість останній означає труднощі у короткостроковій перспективі через збереження вразливості та можливе зростання цін на газ. Натомість у стратегічній перспективі передбачається зростання енергоефективності економіки та розробку альтернативних джерел енергії [8].

Варіант участі в євразійській інтеграції пов’язаний для України з меншим обсягом проблем адаптації її економіки до нових умов. Але з іншого боку, менші вимоги євразійської інтеграції цілком можуть призвести до того, що необхідні для економіки України внутрішні реформи так і не будуть проведені. Європейський же напрям інтеграції видається більш перспективним у довгостроковій перспективі, адже орієнтований на принципи ліберальної конкуренції та диверсифікації джерел енергії, технологічні інновації.

В контексті євроінтеграційного вибору та перспективи європейської інтеграції України першочерговими її кроками в енергетичній царині мають бути такі: відновлення іміджу надійного партнера у сфері транзиту та зберігання енергетичних ресурсів, наголошення на унікальних можливостях зберігання газу у вітчизняних ПГС, створення максимально сприятливих умов для іноземних енергетичних компаній для залучення інвестицій (прихід іноземного інвестора у вітчизняний ПЕК створюватиме додаткові робочі місця, притік технологій, зменшення енергетичної залежності, підвищення інвестиційної привабливості загалом).

Співпраця з РФ має просуватись у наступних напрямках – юридична та політична робота, спрямована на забезпечення справедливих умов купівлі російського газу та його транзиту українською територією, замороження будівництва газопроводів в обхід української території та нарощування обсягів транспортування газу українською територією за умови попередньої модернізації ГТС.

Вибір напрямку інтеграції має бути не самоціллю, а засобом досягнення низки стратегічних цілей. В сфері енергетики ці цілі чітко визначені у Енергетичній стратегії України і є наступними: нарощування економічно доцільного рівня власного видобутку та виробництва енергетичних ресурсів, забезпечення вільної конкуренції, впровадження нових джерел енергії тощо [1].

Список використаних джерел:

1.     Енергетична стратегія України на період до 2030 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mpe.kmu.gov.ua/fuel/doccatalog/document?id=222032‎.

2.     Енергетичний сектор України в інтеграційних процесах // Національна безпека і оборона. - № 4-5, 2013. – С. 37-52

3.     Заключение Института экономической политики им. Е.Т. Гайдара на проект федерального бюджета на 2013 год и на плановый период 2014 и 2015 годов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iep.ru/files/text/other/IEP_zakluchenie_na_proekt_FB_2013-2015.pdf.

4.     Магда Є.В. Основні засади сучасної енергетичної дипломатії Російської Федерації  // Зовнішні справи – Київ, 2013 - № 6. – С. 39.

5.     Доктрина энергетической безопасности России [Електронний ресурс]. – Режим доступу: labenin.z4.ru/Docs/en_bezop_project.doc‎

6.     Энергетическая стратегия России на период до 2030г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://minenergo.gov.ru/aboutminen/energostrategy/

7.     Программа эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: perevodika.ru/articles/13590.htmlэ

8.     Моделювання впливу співробітництва України з країнами Митного союзу на макропоказники української економіки". Аналітична записка [Елекронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1176/

9.     Круглий стіл "Загрози енергетичній безпеці України в умовах посилення конкуренції на глобальному і регіональному ринках енергетичних ресурсів" [Елекронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/830/(дата доступу 12.09.2013) 

 

БЕЗПЕКОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СФЕРИ СУСПІЛЬСТВА  В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ КРАЇНИ

Тімашова Вікторія Михайлівна,

кандидат юридичних наук,

старший викладач кафедри  тактико-спеціальної підготовки

Національної академії внутрішніх справ 

Орієнтиром розвитку людства на шляху до цивілізованого суспільства завжди було досягнення такого стану, в якому людині не загрожує жодна небезпека – соціально-політичного, природного чи техногенного характеру. Сьогодні одним із найважливіших критеріїв розвитку демократії у будь-якій державі є захищеність її громадян, закріплена у законодавчих нормах і яка має дієвий механізм реалізації. Розбудова в Україні правової держави обумовлює важливість вирішення проблеми забезпечення безпеки її громадян, а отже і суспільства в цілому.

В Україні проводилися ґрунтовні дослідження питань безпеки в різних сферах людської діяльності. Це, зокрема, ґрунтовні дослідження В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, В.П. Васьковської, І.П. Голосніченка, О.М. Джужи, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, В.К. Колпакова, О.В. Копана, А.Т. Комзюка, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Корнієнка, В.П. Крошко, В.А. Ліпкана, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, В.Ф. Опришка, С.В. Пєткова, В.Д. Сущенка,  Ю.С. Шемшученка, О.М. Якуби та багатьох інших науковців.

Будь-яка система прагне до самозбереження, в тому числі людська. У людини «реакція безпеки» закріплюється на трьох рівнях: у вигляді безумовних і умовних рефлексів і соціальних норм. На певному етапі розвитку виникає необхідність закріплення і передачі соціального досвіду у вигляді заборон і зобов'язань: «не убий», «не вкради» і т. п. Через соціальні норми досягається узгодження всіх елементів суспільної системи, а також людей, які входять в ту чи іншу соціальну групу. Це є важливим, оскільки окрема особистість на власному досвіді або емпірично не в змозі пізнати всі об'єктивні закони природи.

У різні історичні періоди пріоритетним для захисту є інтереси або особистості, або нації, або якоїсь соціальної групи. Наприклад, ідеологія і законодавство тоталітарного суспільства виходить із примату інтересів держави (а, точніше, групи людей, які стоять у влади) над інтересами особи. Як співалося у відомій пісні: "Раньше думай о Родине, а потом – о себе». Хоча часто під інтересами Батьківщини розумілися інтереси партійної номенклатури.

Джерелами небезпеки можуть бути визначені види та сфери діяльності людини. Особливо це стосується політичної сфери життя суспільства, оскільки змістово-сутнісна структура політичної сфери складається з трьох блоків, а саме: 1) соціальні відносини (відносини у сфері влади, форми правління державою, громадянських свобод, адміністративно-правового устрою і т. п.); 2) ідеальні погляди людей на свої відносини з приводу найголовнішого для них у політичній сфері. Наприклад, ідеологія людей в етноісторичній сфері – це ідеальні уявлення людей про походження, історичний розвиток свого народу, його унікальний, окремішній шлях в історії, його значимі духовні й культурні цінності і т. ін.; 3) соціальні інституції (інститути), які створюються людьми для того, щоб закріпити, зафіксувати свої ідеальні уявлення з приводу найголовнішого в політичній сфері.

Одним з аспектів безпеки в умовах модернізації України є те, що в боротьбі з тоталітарними обмеженнями на другий план відсунулася проблема захисту прав і свобод законослухняних громадян від інших джерел небезпеки, а саме захист від криміналітету й тотальної корупції на всіх рівнях. Переваги свободи швидше за інших оцінили і скористалися ними кримінальні елементи й шахраї.

Нова влада не змогла в короткий термін виробити заходи безпеки, адекватні новим реаліям, а, може, й не хотіла. Її представники не тільки байдуже дивилися на пограбування народу через різні фінансові, освітні та інші кримінальні «піраміди», а й вступили в змагання зі злочинним світом  – хто швидше пограбує власний народ.

Ми втратили багато часу. Політична й економічна влада «приватизована» людьми, порядність яких у більшості співгромадян викликає сумнів. Криміналітет прямо або побічно лобіює вигідні для себе закони, перешкоджаючи запровадженню державного управління і контролю.

Єдиний вихід – поступово звужувати поле діяльності людей безчесних, впроваджуючи такий поділ влади, щоб при цьому захистити всі її гілки і відгалуження від проникнення криміналітету, який часто присутній у вигляді олігархічних груп і кланів. При цьому потрібно запроваджувати антитерористичні, антимонопольні й антикорупційні дії, забезпечені відповідними правовими актами, при цьому робити прозорими державні, муніципальні й особисті бюджети чиновників.

Масова свідомість ще не сприймає головну небезпеку нашого часу – зведення цінностей людини до споживчих інтересів, наслідком якого є духовно-моральна деградація суспільства, тобто нівелювання його ідейних цінностей.

При цьому спостерігається цікаве явище: практика запровадження    заходів безпеки йде попереду теорії. Інтуїтивно, за зразками країн, що вже пройшли подібний шлях, ураховуючи досвід помилок, вибудовується і наше законодавство. Навіть якщо врахувати, що на науці далеко не кращим чином позначається стан перехідного (транзитного) періоду, адже в Україні наука ніколи безпосередньо не залежала від економіки, а скоріше розвивалася всупереч їй. Як правило, хто береться за приватні питання без попереднього розв'язання загальних, той неминуче на кожному кроці несвідомо для себе натикатиметься на загальні питання. Тобто, просуванню вперед заважає відсутність загальної теорії заходів безпеки політичної сфери суспільного життя, яка повинна бути створена в рамках загальної теорії права.

Список використаних джерел:

1. Копан О. В. Безпека як силовий фактор державного управління // Право України. – 2001. – № 7. – С. 26–27.

2. Тімашова В.М. До ґенез теоретичного концепту «політична сфера суспільного життя»: історіолого-концептуальний аналіз // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. – 2012. – Вип. 8. – С. 40-46.