Тематичний напрям 4.
Історичні тенденції взаємовідносин ЄС
– Україна - Росія
УДК
351:74 (091) (477.7) «19»
МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ,
ОРГАНІЗАЦІЇ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ В 50-і РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ В
ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ
Бадалова Ольга Сергіївна,
заступник начальника
Миколаївського
міського управління юстиції,
аспірант кафедри державної
політики і менеджменту ЧДУ ім. Петра Могили
Увага до
виконавчого провадження післявоєнні роки в Україні демонструвала зрілість
держави, її правовий характер. Неефективне здійснення регулювання, організації
і контролю за виконання судових рішень могло підірвати довіру суспільства до
Радянської влади, не здатної забезпечити втілену у вирішеннях суду
справедливість, інакше кажучи -
виконання судових рішень, які б реально забезпечили одне з основних прав
людини, - право на справедливий суд в розумні терміни.
28 вересня 1948 року Президія
Верховної Раду Української Радянської соціалістичної республіки заслухала доповідь міністра юстиції УРСР Д.Х.
Панасюка «Про стан виконання вироків і
рішень судових органів по УРСР», в якій підкреслювалось, що протягом
ряду років важлива ділянка судової роботи – виконання судових рішень в
УРСР - була в досить занедбаному стані.
Навіть при невеликому надходженні до судових виконавців рішення до виконання
(36-40 в середньому на місяць на кожного судового виконавця) залишки невиконаних рішень на 1
червня 1948 року становили 89,7% до
середньомісячного, а за встановлений 15-денний строк було виконано лише 60%
рішень. За друге півріччя 1947 р. з сум, що підлягало стягненню, на
відшкодування збитків від розкрадань і розтрат судовими виконавцями реально
було виконано 15,1%, а за перше півріччя 1948 року – 10,7%. На депозитних
рахунках народних судів було кілька мільйонів карбованців, не розподілених між
стягувачами.
Однією з причин задовільної
діяльності органів юстиції УРСР по виконанню судових рішень є незадовільний
добір кадрів судових виконавців, чим пояснювалась велика плинність, зарахування на цю роботу
випадкових людей[4, с. 14].
31 серпня 1949 р. наказом
Міністерства юстиції СРСР № 44 була запроваджена інструкція по діловодству в
народному суді, яка встановлювала детальний порядок звернення судовими виконавцями
до виконання вироків, рішень і ухвал суду, що вступила в законну силу, та деякі
питання керівництва і контролю діяльності судових виконавців народним судом [3,
с. 10].
Із-за допущених помилок був виданий наказ Міністра Юстиції Української РСР
Д.Панасюка № 15 від 07.03.1950р. «Про хід виконання «Повчання» про роботу з кадрами судових виконавців при народних судах» це повчання
сучасним керівникам.
Колегія Міністерства юстиції УРСР, обговоривши 8 лютого 1950 року результати перевірки
виконання «Повчання про роботу з
кадарми судових виконавців при народних судах» у
Миколаївській, Одеській, Тернопільській і Львівській областях, відзначила, що
начальники Управлінь Міністерства юстиції
цих областей та їх заступники по кадрах отримавши «Повчання» в липні 1949 року до цих пір
не виконують його, не намітили навіть конкретних заходів по його виконанню і в
результаті не забезпечили підбору кадрів судових виконавців, фактично ця робота
передоручена консультантам-методистам відділів кадрів і народним суддям [4, с.
16].
В цілях усунення відмічених
недоліків і виконання
«Повчання про роботу з
кадрами судових виконавців
при народних судах» Міністром Юстиції Української РСР було звернуто увагу
начальників на незадовільне виконання «Повчання про роботу з кадрами судових виконавців при народних судах»,
зобов'язавши при цьому в 3-х місячний
термін усунути відмічені недоліки
і забезпечити наявність складу судових виконавців в суворій відповідності з «Повчанням».
Заборонно направляти на роботу
судових виконавців,
що знов призначаються, не
мають досвіду практичної роботи, без проходження попереднього стажування в
народному суді, де є
дослідний судовий
виконавець, з терміном не менш 2-х – 3-х
тижнів.
Крім того, начальникам управлінь
Миколаївської, Одеської областей систематично узагальнювати досвід роботи судових виконавців, періодично проводити
обласні наради судових виконавців
з метою обміну позитивним досвідом
і поліпшення роботи
по виконання судових рішень
та надати заходи щодо проведення атестації судових виконавців республіки в 1950 році.
З метою якісного оновлення складу
судових виконавців
Міністр Юстиції Української РСР Д.Панасюк видає наказ № 17 від 23.03.1950 р.
«Про проведення атестації судових виконавців при народних судах Української РСР», де було
зазначно:
Крім того, 08.06.1950 р. Міністр юстиції
Української РСР заслуховував доповідь про роботу по виконанню судових рішень і вироків в частині майнових стягнень за травень
1950 року, і Колегія Міністерства юстиції Українською РСР відзначила:
З оперативних даних за травень 1950 року про роботу по
виконання судових рішень
і вироків в частці
майнових стягнень видно,
що в цілому по республіці
в строк до 15-ти днів виконано 78% виконавчих виробництв.
Залишок невиконаних виконавчих документів на 1-х червня
1950 року складає 19,5% до місячного надходження.
Наряду з цим, реальне стягнення присуджених сум на
покриття збитку від
розтрати, крадіжок і недостач в
державних і громадських
організаціях продовжує залишатися незадовільним.
У травні 1950 року реальне
стягнення склало лише
23% від загальної
суми, що підлягає стягненню, а по ряду
областей республіки фактичне стягнення викликає серйозну тривогу, а саме:
У Миколаївській – 4%, Одеській –
8%, Кіровоградській – 5%, Дніпропетровській – 3% і так далі.
У ряді областей, там, де начальники Управлінь
Міністерства юстиції по-справжньому надали допомогу судовим виконавцям в розгортанні
соціалістичних змагань, в результаті
успішного змагання, показники фактичного стягнення сум на покриття збитку державним і громадським організаціям від
розтрати і розкрадань, значно виросли.
Так, фактичне стягнення
присуджених сум по Херсонській області склало в травні 72%, Чернігівській –
65,6%, Львівській – 50% .
Поряд з цим наголошується, що в окремих областях
республіки робота по виконанню судових рішень і вироків покращується однобічно. Начальники управлінь міністерства юстиції
цих областей, досягши скорочення залишків і своєчасного виконання рішень і вироків, не приділяли належної уваги головному завданню – підвищенню фактичного
стягнення присуджених сум.
З урахуванням вищезазначеного
Міністр Юстиції УРСР зауважив, що в
таких областях, як Миколаївська, Одеська вкрай низький показник з фактичного
стягнення присуджених сум і відсутністю з
боку керівництва достатніх заходів до корінної перебудови роботи судових
виконавців по
фактичному стягненню [4, с. 17].
Тому, всім начальникам
управлінь Міністерства юстиції:
-
вжити рішучі заходи до неухильного виконання наказу Міністра юстиції
СРСР № 18 від 17.04.1948 р., в найкоротший строк забезпечити поліпшення роботи судових виконавців, по виконанню судових
рішень і вироків, в
частці майнових
стягнень;
- встановити суворий контроль за правильністю
актів, що складаються судовими виконавцями, про відсутність майна у боржників і зобов'язати
народних суддів ретельно перевіряти ще раз ці акти;
- щоквартально вивчати причини, що перешкоджають
повному стягненню
присуджених сум і дії органів розслідування, по забезпеченню відшкодування
нанесеного державним
і громадським
організаціям матеріального збитку
від розтрати і розкрадань і про порушення, що допускаються вказаними органами,
доводити до зведення відповідних прокурорів і Міністерства юстиції УРСР спеціальною доповідною
запискою;
30 квітня 1955 р. Президія
Верховної Ради СРСР видала указ «Про порядок призначення судових виконавців»,
яким встановлювалось, що судові виконавці знаходяться при народних судах і
призначаються за поданням народних судей управлінням Міністерства юстиції
союзної республіки при крайовій, обласній Радах депутатів трудящих, а в союзних
республіках, які не мають особистого поділу, і автономних республіках –
Міністерством юстиції союзної або автономної республіки [1, с. 4] .
4 серпня 1956 р. Президія
Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про розширення прав крайових, обласних судів
і скасування управлінь Міністерств юстиції союзних республік при крайових,
обласних Радах депутатів трудящих», відповідно до якого крайові, обласні суди
мали ревізувати народні суди і здійснювати контроль за всією діяльністю, в тому
числі за виконанням судових рішень. Судові виконавці призначались на посаду народними суддями і
безпосередньо їм підпорядковувались, що розширяло можливості оперативного
керівництва судовими виконавцями [2, с. 17].
Зосередження керівництва
виконанням безпосередньо в судовій системі мало те позитивне значення, що
народні суди відповідали перед обласним
судом не тільки за законність і обґрунтованість судових постанов, а також за їх
фактичну реалізацію. Ліквідація Мін’юсту СРСР, а згодом і одноіменних
Міністерств союзних республік призвела до послаблення методичного керівництва
судовими виконавцями, підготовки і перепідготовки їх кадрів, зменшення їх
матеріальної бази та можливостей співробітництва з іншими установами, від яких
залежало виконання судових рішень.
Література:
1. Валеева Р.Х. Органы исполнения судебных
решений в гражданском процессуальном праве : автореф. дис. … канд. юрид. наук :
спец. 12.00.03 / Р.Х. Валеева ; ЛГУ им. А.А. Жданова. – Ленинград, 1961. – 18
с.
2. Заворотько П.П., Виконання
судових рішень в Українській РСР ( Історико-правовий нарис) / П.П. Заворотько,
В.П. Пастухов. – К.: Вища школа, 1973. – 216 с.
3. Пастухов В.П. История развития
законодательства об исполнении судебных решений : автореф. дис. … канд. юрид.
наук : спец. 12.00.03 / В.П.Пастухов ;
Киевский гос. Университет им. Т.Г.Шевченко. – К., 1970. – 20 с.
4. Фонд № р-2094 Оп.1 спр. №12
«Місячні і піврічні статистичні звіти про рух виконавчих проваджень по формі
№4» МОАФ, ст.23.
Немає коментарів:
Дописати коментар